Особливості розвитку античних центрів Північного Причорномор’я у класичний період

Класичний період в історії Греції та Східного Середземномор’я (V — третя чверть IV ст. до н. е.) — доба розквіту полісів та еллінської культури. Наприкінці V ст. до н. е. піднесення матеріального виробництва й розвиток товарно-грошових відносин спричинили кризу полісної соціально-політичної організації. В античних центрах Північного Причорномор’я, з огляду на їхнє розташування на далекій північній окраїні грецької ойкумени, розвиток історичних процесів, економіки та соціальних відносин відбувався дещо повільніше і мав свою специфіку (рис. 11).

Рис. 11. Античні держави Північного Причорномор'я

Рис. 11. Античні держави Північного Причорномор’я

Нижнє Побужжя і Нижнє Подністров’я

У першій половині V ст. до н. е. у Нижньому Побужжі відбувався процес ліквідації античних сільських поселень, що контролювалися Ольвією. Він розпочався на зламі першої і другої чверті й завершився до середини V ст. до н. е. Залишивши свої поселення, частина їхніх мешканців переселилася до міста та його найближчих околиць, де близько середини V ст. до н. е. виникає так зване передмістя. Хронологічно переселення до Ольвії мешканців сільських поселень збігається з розповіддю Геродота про наявність у місті оборонних мурів, хоча найраніші залишки захисних споруд датуються не раніше першої половини IV ст. до н. е.

Зникнення сільських поселень було викликане погіршенням воєнно-політичної ситуації в регіоні, що змусило мешканців хори залишити нажиті місця. Однак це явище не можна розглядати як суто локальне, оскільки в цей же час припиняється життя на сільських поселеннях Нижнього Подністров’я та околицях Істрії. Така зміна ситуації зумовлювалася просуванням зі сходу нових груп кочового скіфського населення. Після перемоги над Дарієм скіфські правителі перейшли до політики експансії щодо сусідніх територій. Царські скіфи підкорили населення Лісостепу, а в 496 р. до н. е. здійснили рейд до Херсонеса Фракійського. Як наслідок цих подій можна розглядати початок карбування скіфським царем Скілом монети в Ні копії у перші десятиліття V ст. до н. е. Цей правитель, вихований в еллінському дусі своєю матір’ю-гречанкою, узяв під своє заступництво грецьке населення Нижнього Подністров’я та Нижнього Побужжя. Беручи до уваги дату карбування монет Скіла, можна стверджувати, що припинення життя на античних поселеннях відбулося уже після цієї події.

Зникнення сільських поселень збігається зі зміною у другій чверті V ст. до н. е. скіфських династій, що сприяло становленню Ольвії та Ніконія як транс-агентів із вивозу хліба уже зі Скіфії до Середземномор’я. З метою реалізації своїх економічних інтересів Скіфське царство прагнуло встановлення жорсткого контролю над полісами регіону (варварський протекторат)’, що для греків мало як позитивні, так і негативні наслідки. Припинення життя на більшості античних сільських поселень і скіфський протекторат, встановлений над Ольвією, мали призвести до негативних змін в економіці міста. Проте археологічні дослідження не зафіксували появу значних кризових явищ. Навпаки, в цей час намітилася активізація будівельної діяльності. В нумізматиці з’являються литі монети -«аси» із зображенням Медузи Горгони, а дещо пізніше — Деметри та полісної емблеми — орел на дельфінії. В середині V ст. до н. е. починається карбування срібної монети, що свідчить про піднесення економіки міста. У першій половині V ст. до н. е. тут активно розвивається ремісниче виробництво, а в наступні десятиліття у місті виникає гавань, розширюються торговельні зв’язки. Сільське господарство концентрується в околицях Ольвії, де у V— IV ст. до н. е. існували окремо розташовані житлово-господарські комплекси.

Поява в Ольвії значної кількості сільського населення супроводжувалася змінами у соціальному складі населення і посиленням соціальної напруженості. Це спонукало міську еліту здійснювати заходи, спрямовані на подолання суперечностей в суспільстві і встановлення дієвого контролю за масою прийшлого населення порівняно невисокого достатку. Зайве населення залучалося до будівництва та ремесел, частина його осіла в передмісті, де продовжувала займатися сільським господарством на землях поліса або заможних ольвіополітів. Загострення ситуації у сфері соціальних стосунків змушувало консолідуватися заможну верхівку населення з метою захисту своїх інтересів. Інструментом проведення в життя зовнішньої і внутрішньої політики елітарної верхівки в Ольвії стала тиранія, інститут якої фіксується тут у першій чверті V ст. до н. е. Особливості економічного розвитку Ольвії у V ст. до н. е. дають підстави стверджувати, що соціальною основою ольвійської тиранії були оптові купці. Цей кількісно невеликий прошарок населення отримував великі прибутки від посередницьких операцій і був заінтересований у збереженні усталеного порядку речей. Загальна ж маса громадян-землевласників не могла бути вдоволена ситуацією, що склалася. Це вело до загострення суперечностей між порівняно невеликою групою заможних торговців, підтримуваних тираном, і більшістю населення поліса.

Сьогодні важко сказати, що спричинило падіння тиранії і відновлення демократії в Ольвії. Найімовірніше, це було пов’язано зі зміною характеру верховної влади у скіфів і появою у ній еллінофільського угруповання. Звільнення від скіфського протекторату і повалення тиранії сприяли вирішенню соціальних конфліктів між невеликою групою багатих торговців і загальною масою населення. Показово, що з початку IV ст. до н. е. з громадського життя Ольвії зникають аристократичні союзи мольпів, орфіків, нуменіастів та ін., — опора тиранічного режиму. А на політичній арені з’явилися внутринньородові, кланові релігійні товариства. Характер демократичних перетворень, здійснених після повалення тиранії, дає підстави стверджувати, що в Ольвії на початку IV ст. до н. е. був установлений помірний демократичний режим з доволі помітним елітарним забарвленням. Новий політичний устрій відображав інтереси насамперед громадян-землевласників, чиї права раніше обмежувалися, а не всього вільного населення поліса.

В останній третині V ст. до н. е. починається процес реколонізації хори, який особливо активізувався на зламі V—IV ст. до н. е. До першої чверті IV ст. до н. е. дослідники відносять появу цілої низки поселень на місцях архаїчних пам’яток та в нових районах. У цей час хора Ольвії досягає своїх максимальних розмірів. Реколонізація Нижнього Побужжя була тісно пов’язана з припиненням скіфського протекторату, поваленням місцевої тиранії і переходом до демократичної системи управління. Цілком можливо, що процес інтенсивного осідання кочовиків, що значно посилився в IV ст. до н. е., зумовив економічну заінтересованість правлячої верхівки скіфського суспільства в розширенні сільських територій Ольвії, де могла осісти певна частина збіднілих кочовиків, які сплачували данину ватажкам скіфів.

Характерною особливістю сільських поселень початку — першої половини IV ст. до н. е. була наявність на них землянок і напівземлянок. Використання таких жител у Нижньому Побужжі було закономірним явищем. Це зумовлювалося доступністю цієї простої за конструкцією будівлі для основної маси населення, яке починало життя на новому місці і, звичайно, було обмежене в засобах. Лише після розвитку сільськогосподарського виробництва на нових місцях у порівняно широких масштабах у мешканців поселень з’явилася можливість перейти до наземного сирцево-кам’яного домобудівництва.

Тіра та Нижнє Подністров’я у V — першій половині IV ст. до н. е.

Попри зникнення античних сільських поселень на лівому березі Дністровського лиману, в V—IV ст. до н. е. Ніконій продовжує активно розвиватися. Одночасно зі спорудженням оборонної стіни тут починається наземне сирцево-кам’яне домобудівництво. Напівземлянки більш раннього періоду відходять у минуле. Розвиток Ніконія після зникнення архаїчних сільських поселень пов’язаний насамперед із переселенням сюди греків — мешканців лівого берега Дністровського лиману. Нам невідомо, як саме відбувався цей процес, однак дані про аналогічне явище у Нижньому Побужжі дають підстави припустити, що в районі Ніконія мали місце ті ж процеси, що раніше спостерігалися в Ольвії. Мешканці Ніконії продовжували займатися сільським господарством у безпосередній близькості від городища. Певного рівня досягло ремесло, яке в основному мало домашній характер.
Південно-Західний та Північно-Західний Крим

Протягом V — першої половини IV ст. до н. е. територія раннього Херсонесе була невеликою. Однак навколо міста було зведено оборонні споруди, в межах яких поряд із житловими будинками зводилися перші храми. Процес становлення тут поліса як сталої соціально-політичної структури активно відбувався на зламі V—IV ст. до н. е., коли в Херсонесі почалося карбування власної монети. Економіка базувалася на сільському господарстві. Перші земельні ділянки члени херсонеської громадської общини отримали поблизу міста, а згодом відбулося розмежування Маячного півострова, який із суходолу захищали два ряди оборонних стін, і земель на північному березі Гераклейського півострова. У класичний період починає розвиватися ремесло, що сприяло піднесенню внутрішньої торгівлі, яка базувалася на обміні продуктів сільського господарства на ремісничі вироби. З початку IV ст. до н. е. цей обмін здійснювався за допомогою грошей.

Заснована у третій чверті VI ст. до н. е. в Північно-Західній Тавриці Керкінітіда поки що залишається єдиним більш-менш ґрунтовно дослідженим античним поселенням. З часу свого виникнення й до третьої чверті IV ст. до н. е. вона була невеликим автономним полісом. Якісний стрибок у розвитку Керкінітіди, що мав наслідком її урбанізацію, відбувся у 70—60-ті роки V ст. до н. е. У цей час місто було обнесене захисною стіною, а внутрішній простір поділений на приблизно однакові ділянки, на яких розміщувалися садиби громадян. Замість землянок, у яких мешкали перші поселенці, було зведено наземні будинки античного типу. Регулярне планування традиційно міського типу свідчить, що саме в цей час завершився процес архітектурного формування поліса. У першій третині V ст. до н. е. в Керкінітіді з’являються перші монети, що за своєю формою нагадували наконечники стріл. Пізніше тут було налагоджено виробництво нового типу монет. Уведення в обіг монети засвідчило початок розвитку ремесла та внутрішньої торгівлі, проте основним заняттям населення усе ж залишалося сільське господарство, зокрема хліборобство. На початку V ст. до н. е. Керкінітіда потрапила під скіфський протекторат і сплачувала данину кочовикам.

Східний Крим і узбережжя Керченської протоки

Якщо в V ст. до н. е. у Херсонесі відбувався процес становлення поліса, то на території Боспору вже почала формуватися централізована держава, до складу якої увійшли міста і різнотипні поселення. Нині встановлено, що саме активізація кочових скіфів після переможної війни з Дарієм сприяла консолідації боспорських греків і стала основною передумовою утворення сіммахії (союзу) та релігійної амфіктіонії (об’єднання) боспорських міст, що перебувала під патронатом Аполлона. Союз очолив представник аристократичного роду Археан акти дів. Вихідці з цієї сім’ї очолили також військові сили союзників.

Центром боспорської сіммахії став Пантікапей, який у цей час посів провідне місце в економічному розвитку регіону. В місті було зведено храм Аполлона, який став релігійним захисником нового об’єднання (рис. 12).

Після утворення сіммахії активному освоєнню сільських територій на Керченському півострові завадили скіфські напади. Свідченням реальної загрози, що нависла над боспорськими містами, є будівництво так званого Тірітакського валу та ранньої оборонної стіни Тірітаки на залишках будівель кінця VI ст. до н. е.

 Рис. 12. Храм Аполлона в Пантікапеї (за І. Р. Пічікяном)


Рис. 12. Храм Аполлона в Пантікапеї (за І. Р. Пічікяном)

Невідомо, як саме відбувалася варварська експансія, проте цілком можливо, що агресивні дії кочовиків проти грецьких міст по обох берегах Керченської протоки зумовлювалися сезонними перекочуваннями скіфів через неї. Саме бажанням перекрити маршрут сезонних пересувань скіфів зі Східного Криму на азійський бік Боспору, про що оповідає Геродот, і тим самим захиститися від несподіваних набігів кочовиків, пояснюється об’єднання грецьких міст у сіммахію та будівництво ними Тірітакського валу в першій чверті V ст. до н. е.

Проте не всі боспорські поселення увійшли до складу нового об’єднання. Той факт, що Німфей та інші античні центри, розташовані в південній частині Керченського півострова, залишилися поза захищеною валом територією, свідчить, що надполісне об’єднання було справою добровільною і, зрештою, залежало від воєнно-політичного стану кожного конкретного античного центру. В цьому відношенні показовим є той факт, що, коли Пантікапей та античні населені пункти, розташовані на північ від Тірітаки, близько 480 р. до н. е. увійшли до складу боспорської сіммахії і спільними зусиллями почали зведення ліній стратегічної оборони проти скіфів, Німфей та грецькі поселення, що перебували під його контролем, найімовірніше, не стали членами цього об’єднання, а в стосунках зі скіфами здійснювали самостійну політику. Комплекс археологічних матеріалів, що є в розпорядженні дослідників, дає підстави припустити наявність на певному хронологічному відтинку скіфського протекторату або ж тісних воєнно-політичних зв’язків між скіфськими правителями і Німфеєм. Підтвердженням цього могла б слугувати ліпна кераміка та некрополь даного центру.

Наявні джерела сьогодні не дають можливості ані спростувати, ані підтвердити ці припущення. Однак подальші події і, зокрема, вступ Німфея до Афінського морського союзу свідчать про існування на Боспорі певної опозиції об’єднавчим зусиллям Археанактидів. З боку Німфея це була тривала цілеспрямована політика, зумовлена пошуком сильних союзників, адже протистояти боспорській сіммахії цей поліс міг лише завдяки зовнішній підтримці.

Усе це певною мірою підтверджує висновок тих дослідників, які вважали, що навколо Пантікапею об’єднувалися лише грецькі центри, розташовані на Керченському півострові, в межах захищеної Тірітакським валом території. Водночас античні міста, засновані на південь від Тірітаки та на сучасному «Німанському півострові, залишалися самостійними, хоча й підтримували певні зв’язки з боспорською сіммахією. Якщо це так, то необхідність проведення комплексу заходів, пов’язаних зі зведенням стратегічної оборонної лінії на Керченському півострові, була основною причиною об’єднання боспорських греків у сіммахію перед лицем скіфської загрози. Адже жоден із античних центрів самостійно не міг активно протистояти варварській експансії.

За повідомленням Діодора Сицилійського, у 438/437 р. до н. е. Спарток, за походженням фракієць, здійснив державний переворот у Пантікапеї. Він усунув від управління Археанактидів й захопив владу на Боспорі. Це призвело до розпаду сіммахії боспорських міст і зумовило перехід від федеративного над-полісного політичного та релігійного об’єднання до централізованої держави. Прихід до влади Спартока диктувався інтересами досить могутньої верстви населення, головним чином Пантікапею, яка прагнула насамперед встановити дієвий контроль за експортом хліба до Середземномор’я. Політичні противники Спартока змушені були втікати до Феодосії, де вони перебували ще за часів правління наступного боспорського тирана Сатира.

Наприкінці V ст. до н. е. до складу нового державного утворення було приєднано Німфей, а також грецькі міста на сучасному Таманському півострові, зокрема Фанагорію. А на зламі першої і другої чверті IV ст. до н. е. цар Левкон І після тривалої і напруженої війни підкорив Феодосію.

За часів правління Левкона І значно розширилися межі Боспорського царства на сході, де прикордонним населеним пунктом стала Горгіппія зі своєю зручною гаванню. Як вважають дослідники, за часів його правління територія Боспорської держави сягала близько 5 тис. км2.

Наявні джерела засвідчують, що в цей час на території сучасних Керченського, Таманського півостровів та в Синдіці остаточно сформувалася Боспорська держава територіального типу, близька за своїми ознаками, але не адекватна елліністичним монархіям. Вона об’єднала під своєю егідою як численні грецькі поліси, так і варварське населення.

Економічний розвиток, соціальні відносини та етнічний склад населення

У досліджуваний період Херсонес являв собою поліс класичного типу, де переважна кількість населення займалася сільським господарством, а ремесло та торгівля перебували ще в зародковому стані. В Ольвії та Ніконії після колапсу великої хори виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося. Тут відбувався процес концентрації населення у містах, мешканці яких змушені були добувати собі засоби існування переважно ремісничою та торговельною діяльністю. Ольвія та Ніконій на деякий час стають центрами посередницької торгівлі. Значні партії збіжжя надходили до цих міст із Лісостепової Скіфії. Однак найбільшим експортером хліба в цей час була Боспорська держава, яка отримувала його від підкорених племен, насамперед синдів та меотів.

Прискорення економічного розвитку античних держав спричинило розширення масштабів майнової та соціальної диференціації населення. Хоча сьогодні немає підстав стверджувати про значну поляризацію грецького суспільства в Ольвії, Ніконії чи на Боспорі. Поряд із кількісно невеликою групою найзаможніших жителів — насамперед «друзів» боспорського царя та прихильників тиранічного режиму в Ольвії, переважну більшість населення центрів регіону становили вільні верстви середнього майнового достатку. На відміну від великих античних центрів Греції, наприклад Афін, де товарне виробництво сягнуло високого рівня, у полісах переважала праця громадянського вільного населення, а також юридично вільних, хоча й неповноправних верств населення. Рабство мало домашній характер, і раби використовувалися здебільшого в домашньому господарстві міської верхівки та боспорських царів.

Етнічний склад населення у класичний період суттєво не змінився. Переважну більшість мешканців античних центрів становили етнічні елліни, хоча за даними поховального обряду та просопографії фіксується незначний відсоток вихідців із варварської периферії. Причому процес проникнення негрецького елементу до складу населення активніше відбувався в Ольвії та на Боспорі, що пояснюється тіснішими контактами даних центрів з варварами, зокрема зі скіфами, меотами та синдами.

Основні категорії пам’яток і матеріальна культура

Античні пам’ятки доби класики представлені різними категоріями. Це, насамперед, укріплені міста, поселення, ґрунтові та курганні некрополі, земельні ділянки з розташованими на них житловими та господарськими спорудами, а також оборонні вали, відомі, зокрема, на Боспорі.

Традиційно вважається, що босі юрські вали зведено ще до освоєння греками сучасного Керченського півострова «нащадками сліпих», яких згадує Геродот, а за античних часів вони лише були пристосовані для захисту західних рубежів Боспорської держави. Проте якщо наявність системи валів на Керченському півострові попри всі намагання дослідників неможливо пов’язати з будівельною діяльністю носіїв кемі-обинської культури або кіммерійцями, то їх спорудження порівняно легко пояснити, виходячи з матеріалів боспорської історії. Топографія цих земляних оборонних споруд, побудованих, поза всяким сумнівом, для захисту саме від кінноти кочовиків, та деякі їхні конструктивні особливості (наявність у фундаменті кам’яних кладок — крепід) свідчать про те, що їх було споруджено греками. Необхідність цих укріплень зумовлювалася поступовим територіальним зростанням Боспорської держави. Про це свідчить, насамперед, розташування сільських поселень під захистом валів, а також топографія поховань кочових скіфів VI—V ст. до н. е., що здебільшого концентруються на захід від боспорських валів. Природно, що розташування таких складних оборонних споруд, будівництво яких потребувало значних зусиль, не може точно збігатися з кордонами Боспорської держави. Однак, ураховуючи тривалий період будівництва цих споруд, що перетинали увесь Керченський півострів й обмежували порівняно великі його території, можна припустити, що боспорські оборонні вали не стільки відбивають реальні кордони Боспору, скільки є показником стратегічного підходу до захисту сільськогосподарських районів держави на заході.

У плануванні та архітектурі фіксуються стандарти і норми містобудування, характерні для міст материкової та острівної Греції. Територія більшості античних центрів оточується оборонними стінами і баштами. Внутрішня територія міст забудовується із використанням концентрично-променевого (Пантікапей) та прямолінійного планування (Херсонес) (рис. 13), або ж із застосуванням обох елементів (Ольвія, Фанагорія), і диференціюється за функціональними ознаками. Виділяються портові, торговельні, адміністративні та культові райони. Окрім порівняно великих за площею міст, таких як Ольвія, Пантікапей, Херсонес, існували міста середніх і невеликих розмірів (Тіра, Ніконій, Керкінітіда, Мірмекій та ін.). У деяких містах домінували акрополі (підвищені частини міста), що мали додаткову лінію оборонних споруд (Пантікапей). На зміну землянкам і напівземлянкам приходять наземні сирцево-кам’яні споруди. Вони були багатокамерними, з внутрішніми дворами і типовими будівлями об’ємно-планувальних типів, характерних для Греції. З таких будинків формувалися квартали, що ділилися вулицями та провулками. Як правило, у кварталах їх було від двох до чотирьох. За доби класики навколо античних міст розпочалося будівництво оборонних споруд, які складалися зі стін і веж. На сільськогосподарській території ставлять будинки баштового типу й укріплюють садиби.

Рис. 13. Ідеальний містобудівельний план Херсонеса. Римськими цифрами позначено номери башт, арабськими — куртин (за А. В. Буйських)

Рис. 13. Ідеальний містобудівельний план Херсонеса. Римськими цифрами позначено номери башт, арабськими — куртин (за А. В. Буйських)

У містах зводяться громадські та культові споруди (рис. 14). У цей період було перебудовано вівтар Ольвійського теменосу. Набули поширення антові храми іонійського та дорійського ордерів, залишки яких відомі на о. Березані, в Ольвії, Пантікапеї та Німфеї. В оформленні ордерних споруд використовувалися теракоти із зображеннями Медузи Торгони, Деметри, пальмет. В Ольвії виявлені також гімнасій (приміщення для занять фізичними вправами), дікастерій (приміщення для судових засідань).

У некрополях переважають фунтові могили. Проте на Боспорі вже з’являються перші підкурганні поховання. Найбільш раннім серед них є Золотий курган із круглою у плані монументальною камерою з уступчастим склепінням і дромосом (коридором). Основним способом поховання залишалося тілопокладення, але в Пантікапеї дещо збільшується кількість поховань із застосуванням кремації. Дітей дуже часто ховали в амфорах. Загалом поховальні споруди стають різноманітнішими. При їх спорудженні починають використовувати камінь, а набір поховального інвентарю стає багатшим. Над могилами з’являються надгробні стели. Переважають надгробки, виготовлені з вапняку, та антропоморфні пам’ятники, пов’язані з грецькими традиціями.

Духовна культура була тісно пов’язана із загальногрецькою, хоча в класичний період починають проявлятися певні її особливості, зумовлені конкретно-історичним розвитком кожного центру. В античних містах поширювалася писемність, про шо свідчать епіграфічні пам’ятки, зокрема графіті (написи на кераміці), в яких віддзеркалювалися різні сторони повсякденного життя. Значна увага приділялася фізичній підготовці молоді, адже кожен громадянин вважався воїном.

Рис. 14. Типи кладок житлових і громадських споруд V—IV ст. до н. е. (за С. Д. Крижицьким)

Рис. 14. Типи кладок житлових і громадських споруд V—IV ст. до н. е. (за С. Д. Крижицьким)

У релігійному житті, поряд із богами — покровителями землеробства: Деметрою, Корою-Персефоною, Діонісом, в іонійських центрах особливо шанували Аполлона, під егідою якого створювалися оборонна сіммахія та релігійна амфіктіонія на Боспорі. В Ольвії патроном громадянської общини виступав Аполлон Дельфіній. У дорійському Херсонесі головною помічницею і покровителькою громадянської общини вважалася багатофункціональна богиня Партенос (Діва), дуже близька суто грецькій Артеміді. Проникали в античні міста й нові для того часу вчення. В Ольвії відомі пам’ятки, що засвідчують наявність серед ольвіополітів прибічників орфічних вірувань, у яких помітне місце займала віра в безсмертя душі.

Матеріальна культура полісів за доби класики мало чим відрізнялася віл материкової та острівної Греції. У побуті використовувався такий самий посуд, представлений амфорами (рис. 15), піфосами, столовими (тарілки, миски, блюда, кіліки, скіфоси, ритони, ойнохої, кратери та ін.) та парфумерними посудинами (бальзамарії, арибали, алабастри, лекани, лекіфи), прикрасами, світильниками, теракотовими статуетками тощо (рис. 16). Серед речових знахідок особливо вирізняються аттичні фігурні лекіфи у вигляді Афродіти, яка народжується з раковини, сфінкса та сирени з Фанагорії.

Рис. 15. Імпортні амфори V—IV ст. до н. е.: 1 - Хіос; 2 - Лесбос; З - Самос; 4 - Менде; 5 - Фасос; 6 - Гераклея; 7- Сінопа; 8 - невідомі центри

Рис. 15. Імпортні амфори V—IV ст. до н. е.: 1 — Хіос; 2 — Лесбос; З — Самос; 4 — Менде; 5 — Фасос; 6 — Гераклея; 7- Сінопа; 8 — невідомі центри

Однак загалом переважає простий посуд, а також ліпні посудини, що були в повсякденному користуванні переважної більшості греків. У похованнях збільшується кількість прикрас, представлених намистом, сережками, металевими перснями-печатками, дзеркалами тощо.

Рис. 16. Основні типи грецького посуду (за С. Д. Крижицьким та Н. О. Лейпунською): 1,2— пеліки; 3 — лагінос; 4 — гідрія; 5 — ойнохоя; б — глечик; 7, 8 — кратери; 9 — амфора; 10, 11— канфар; 12— "мегарська" чаша; ІЗ, 14, 15— кіліки; 16— скіфос; 17— лекана; 18, 19— лекіфи; 20, 21 — флакон; 22, 23, 24 — світильники; 25, 26, 27, 28 — миски; 29 — рибне блюдо; ЗО, 31, 32, 33, 34 — аски; 35 — гугус; 36 — каструля; 37 — кухонний горщик; 38— сковорода; 39 — лутерій

Рис. 16. Основні типи грецького посуду (за С. Д. Крижицьким та Н. О. Лейпунською): 1,2— пеліки; 3 — лагінос; 4 — гідрія; 5 — ойнохоя; б — глечик; 7, 8 — кратери; 9 — амфора; 10, 11— канфар; 12— «мегарська» чаша; ІЗ, 14, 15— кіліки; 16— скіфос; 17— лекана; 18, 19— лекіфи; 20, 21 — флакон; 22, 23, 24 — світильники; 25, 26, 27, 28 — миски; 29 — рибне блюдо; ЗО, 31, 32, 33, 34 — аски; 35 — гугус; 36 — каструля; 37 — кухонний горщик; 38— сковорода; 39 — лутерій

Отже, у класичний період спостерігається подальший політичний та соціально-економічний розвиток грецьких центрів. Але якщо за попередньої доби історичні долі античних полісів регіону були загалом схожими, то тепер у їхньому житті починає простежуватися певна специфіка. Якщо під тиском войовничих кочовиків у Нижньому Побужжі та Нижньому Подністров’ї почався колапс хори і політичний режим Ольвії став тиранічним, то в Південно-Західній Тавриці сформувався Херсонеський поліс класичного типу. У Східній Тавриці розпочався процес об’єднання раніше автономних центрів у сіммахію, яку очолили жерці храму Аполлона в Пантікапеї. У другій чверті V ст. до н. е. владу в цьому надполісному об’єднанні захопив Спарток, який почав приєднувати до своєї держави землі на сучасному Керченському й Таманському півостровах. Це мало наслідком появу в північно-східному районі Північного Причорномор’я територіальної Боспорської держави з монархічною формою правління.

В этот день:

  • Дни рождения
  • 1900 Родился Василий Иванович Абаев — выдающийся советский и российский учёный-филолог, языковед-иранист, краевед и этимолог, педагог, профессор.
  • Дни смерти
  • 1935 Умер Васил Николов Златарский — крупнейший болгарский историк-медиевист и археолог, знаменитый своим трёхтомным трудом «История Болгарского государства в Средние века».

Метки

Свежие записи

Рубрики

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Яндекс.Метрика