Ранній та середній палеоліт

Палеоліт (давньокам’яна доба) — найдавніша епоха історії людства, що розпочалася з появою перших людських істот (3—2,5 млн років тому) і завершилася наприкінці льодовикової доби (10 тис. років тому). Протягом палеоліту людські істоти пройшли тривалий шлях від свого народження до формування людини сучасного типу, а мавпяче стадо трансформувалося в суспільство людини розумної. За часів палеоліту виготовлено перші знаряддя праці, одяг, опановано вогонь, споруджено перші житла. Релігія, міфологія, мистецтво та інші сфери духовної культури також народилися за доби палеоліту. Іншими словами, визначальні елементи людського суспільства своїм корінням сягають палеолітичної епохи, без вивчення якої неможливе повноцінне розуміння сьогодення.

Періодизація кам’яної доби

Археологічна періодизація доби каменю (або поділ її на окремі епохи) розроблена на основі визначення своєрідності матеріальної культури (і передусім крем’яних виробів) кожного з виділених підрозділів. Оскільки кожна форма людських істот виробляла властиві їй специфічні знаряддя, то археологічна періодизація початку кам’яної доби загалом збігається з етапами антропогенезу.

Кам’яна доба ділиться на три послідовні періоди: палеоліт (у перекладі з грецької «древній камінь»), мезоліт (середній камінь) та неоліт (новий камінь) (рис. 6). Палеоліт, своєю чергою, також має три підрозділи — ранній, середній і пізній, або верхній.

У ранньому палеоліті (3 млн — 150 тис. років тому) виділяють два послідовних етапи — олдувайський та ашельський. Першому з них властиві згадувані вище галькові знаряддя (чопери і чопінги), вперше виявлені разом із кістками Homo habilis (1960) в Олдувайській ущелині (рис. 2; 7, 5, 6). Тобто найдавніший олдувайський період кам’яної доби в цілому збігається з добою Homo habilis, що розпочалася 2,5—3 млн років тому у Східній Африці. Ашельський період розпочався 1,5 млн років тому з поширенням ручних рубил (рис. 7, І), виробником яких був пітекантроп — нова форма людських істот. Назва періоду походить від стоянки поблизу містечка Сент Ашель на півночі Франції, де ще у XIX ст. Буше-де-Пертом — фундатором вивчення раннього палеоліту — було виявлено чимало різноманітних ручних рубил.

Середній палеоліт (150—35 тис. років тому), або епоху мустьє (від гроту Ля Мустьє у Франції), пов’язують з поширенням мустьєрських технологій обробки кременю. Їй властиві дископодібні нуклеуси, з яких сколювали масивні, підтрикутні відщепи, що використовувалися для виготовлення гостроконечників та скребел. Носієм цієї технології в Європі був неандерталець.

Пізній, або верхній, палеоліт у Європі (35—10 тис. років тому) розпочався з поширення властивої йому пластинчастої техніки обробки кременю, носієм якої був Homo sapiens. Показово, що кожний наступний період палеоліту розпочинався не зі зникнення попередньої технології обробки кременю разом із відповідною їй формою людських істот, а з появою нової техніки кременеобробки та її носіїв. Так, на початку ашелю ранні пітекантропи, що виготовляли рубила, співіснували в Африці з Homo habilis, які вимерли близько 1 млн років тому. Мустьєрська технологія з’явилася, коли в Європі ще мешкали пізні пітекантропи і на початку пізнього палеоліту тривалий час співіснувала на європейських теренах з верхньопалеолітичними технологіями, носіями яких був Homo sapiens.

Кінець пізнього палеоліту збігається з кінцем льодовикової доби близько 10 тис. років тому. Різке потепління спричинило радикальні зміни в мисливських суспільствах помірної смуги Північної півкулі і знаменувало початок нової археологічної епохи — мезоліту.

Мезоліт (VIII—V тис. до н. е.) — доба мікролітичної техніки обробки кременю, що характеризувалася поширенням стандартизованих крем’яних наконечників стріл, переважно геометричної форми, — мікролітів. Основою господарства мезоліту Європи було полювання з луком та стрілами на лісових копитних (лосів, турів, оленів, косуль, кабанів).

Неоліт (VII—IV тис. до н. е.) — доба появи найдавнішого глиняного посуду, який супроводжував поширення перших навичок відтворювального господарства. Відтворювальне господарство й кераміка, що супроводжувала його, потрапили до Європи з Близького Сходу через Балкани. Тому ближча до балкано-дунайського регіону Південно-Західна Україна неолітизувалася раніше (VII, VI тис. до н. е.), аніж території далі на північ (VI—IV тис. до н. е.). Коли на півдні України з’явилися перші неолітичні землероби та скотарі, на півночі — в Поліссі — ще мешкали мезолітичні мисливці.

Рис. 6. Періодизація кам'яної доби

Рис. 6. Періодизація кам’яної доби

Рис. 7. Галькові знаряддя Homo habilis (5,6) і рубила пітекантропів (1—4)

Рис. 7. Галькові знаряддя Homo habilis (5,6) і рубила пітекантропів (1—4)

Така асинхронність мала місце при переході неолітичної людності України до наступної енеолітичної доби. Неоліт закінчується з появою перших виробів з міді. Це відбулося у Подністров’ї та Надчорномор’ї ще у V тис. до н. е., а на півночі значно пізніше — у III тис. до н. е.

Становлення мисливських суспільств

Початкові періоди палеоліту — це епоха формування не тільки людини, а й найдавніших суспільств, доба драматичної боротьби людського колективізму з тваринним індивідуалізмом наших зоологічних пращурів.

Як людина походить від мавпи, так людське суспільство розвинулося з мавпячого стада. Протягом палеоліту воно пройшло три фази розвитку, що відповідають основним формам людських істот: первісне стадо архантропів (Homo habilis, пітекантропи), праобщина палеантропів (неандертальці) та родова община неоантропів (Homo sapiens). Природний добір, що, на думку вчених, суттєво впливав на формування людини аж до кінця верхнього палеоліту, сприяв також формуванню ранніх мисливських суспільств та розвитку матеріальної культури, яку вивчає археологія. Таким чином, фази соціогенезу відповідали етапам антропогенезу, які коригувалися з головними підрозділами археологічної періодизації.

Первісне стадо архантропів ще нагадувало стадо людиноподібних мавп, від якого походило. Разом з тим, групи архантропів були значно згуртованішими внаслідок колективної трудової діяльності, що стимулювала розвиток звукової сигнальної системи, тобто зародження мови. Перші паростки людського колективізму пробивалися крізь панівний тваринний індивідуалізм мавпячої зграї. Були зроблені перші кроки в напрямі статевого поділу праці між дорослими чоловіками-мисливцями і тими членами общини, які займалися збиральництвом, що передбачало обмін продуктами цих двох галузей мисливсько-збиральницького господарства. Мабуть, у колективах архантропів робилися перші спроби первісно-зрівняльного розподілу продуктів харчування.

Однак, на думку більшості вчених, зоологічний індивідуалізм панував у стаді архантропів не лише у сфері розподілу їжі (насамперед м’яса), а й у статевих стосунках. Іншими словами, продукти колективного полювання розподілялися на користь найсильніших, самців, які домінували й мали вирішальний пріоритет й у сфері статевих стосунків, тобто право на самок колективу пралюдей. Статеві стосунки у стаді супроводжувалися кривавими сутичками між домінантними самцями. Про це свідчать ушкодження на черепах і кістках пітекантропів із печери Чжоукоудянь під Пекіном, в яких деякі вчені вбачають навіть сліди канібалізму в колективах архантропів.

Таким чином, інстинкт продовження роду у стаді пітекантропів реалізовувався в жорстоких, тваринних формах, що загрожувало самому існуванню первісного колективу. Суперництво між самцями призводило до зниження життєздатності стада (адже в бійках гинули кращі мисливці), заважало колективній трудовій діяльності мавполюдей, необхідній для подальшого становлення суспільства і людини взагалі, виконанню колективом його основної функції — забезпечення їжею його членів.

Праобщина палеантропів відрізнялася від попередньої форми суспільного устрою пралюдей спробою подолання небезпечного протиріччя між інстинктами харчування і продовження роду. У сфері харчування були введені табу на канібалізм усередині колективу, зміцнилися традиції зрівняльного розподілу їжі між усіма членами праобщини, незалежно від їхнього статусу в ній та фізичної сили. Щоб не заважати добуванню їжі, поширилися заборони на статеві стосунки під час колективних полювань, що значною мірою усувало небезпечне протиріччя між задоволенням двох основних інстинктів — харчування і продовження роду. Харчові та статеві табу стали важливим кроком від зоологічного стада до людського суспільства, могутнім стимулом розвитку людства, черговою перемогою соціального над біологічним.

Однак інстинкт продовження роду вимагав періодичного зняття статевих табу. Тому праобщина палеантропів час від часу перетворювалася на проміскуїтетне стадо тварин, у якому людські стосунки перемагав зоологічний індивідуалізм. Шлюбні стосунки усередині одного колективу, члени якого були кровними родичами, мали негативні наслідки для розвитку суспільства палеантропів. Через ендогамність (шлюбні зв’язки усередині суспільної групи) праобщина неандертальців була самодостатнім, консолідованим соціальним організмом, який не потребував контактів із сусідами. Найімовірніше, останні взагалі не вважалися людьми, про що свідчать сліди канібалізму на стоянках Європи, зокрема в печері Крапіна в Хорватії.

Однак кровозмішення серед кровних родичів (інцест) негативно впливало на біологічні процеси усередині популяції неандертальців, яка втрачала біологічну пластичність. Розвиток суспільства гальмувало не тільки статеве суперництво між самцями усередині общини, а й уповільнення біологічної еволюції класичних неандертальців.

Родова община неоантропів. Тривалий конфлікт соціального з біологічним остаточно вирішився з винесенням статевих стосунків за межі общини. Соціальні потреби остаточно беруть гору над біологічним інстинктом продовження роду, що знаменувало становлення власне людського суспільства. Ця знаменна для людства подія відбулася з появою Homo sapiens, який на зміну ендогамній праобщині неандертальців приніс у прильодовикову Європу екзогамну родову общину. її визначальна особливість — цілковита заборона шлюбів усередині общинного колективу і встановлення тісних шлюбних контактів із сусідніми общинами.

Ця соціальна революція стала могутнім поштовхом у розвитку первісного суспільства, оскільки припинила конфлікти, викликані статевим суперництвом. Заборона шлюбних стосунків між близькими родичами в общині усунула негативні біологічні наслідки інцесту (кровозмішення), що стимулювало антропогенез, сприяло формуванню людини сучасного типу.

Ендогамність праобщини класичних неандертальців прильодовикової Європи призвела до їхнього вимирання. Втрата біологічної пластичності й здатності до еволюційного розвитку, конфлікти усередині колективів на фунті статевого суперництва між самцями, наділеними неабиякою силою, за неврівноваженого, агресивного характеру і досконалої зброї виявилися фатальними для усієї популяції європейських неандертальців. Вони вимерли близько 28 тис. років тому, поступившись місцем у Європі прогресивнішій формі людських істот — Homo sapiens.

Обробка кременю та ознаки його штучного розколювання

Кам’яна доба дістала свою назву завдяки матеріалу, з якого виготовлено переважну більшість артефактів, що збереглися від найдавнішої епохи історії людства. З усіх порід каменю первісна людина найчастіше використовувала кремінь. Він відігравав провідну роль у виготовленні знарядь праці за кам’яної доби з двох причин. По-перше, при розколюванні кременю утворювався гострий ріжучий край, що нагадував гострий край розколотого скла. По-друге, завдяки своєму поширенню у природі кремінь був найдоступнішою первісним людям сировиною для виготовлення кам’яних знарядь. Надзвичайно стійкі до впливу зовнішніх чинників, знаряддя з кременю тисячоліттями зберігаються у землі майже в незмінному вигляді. Для науковців вони є основним джерелом інформації про початкові етапи історії людства.

Щоб відрізнити природні уламки кременю від оброблених людиною виробів, слід знати особливості його штучного розколювання. У процесі виготовлення кам’яних знарядь каменем, який звуть відбійником, завдавалися удари по краю шматка кременю. При цьому від нього відлітали пласкі сколи з гострими краями, з яких виготовлялася більшість знарядь первісної людини. Завдяки своїм гострим краям сколи часто використовували без будь-якої обробки. Однак досконалі знаряддя виготовлялися шляхом спеціального ретушування країв сколів, котрі в цих випадках слугували заготовками власне знарядь.

Таким чином, переважну більшість (понад 90 %) знахідок на стоянках кам’яної доби становлять різноманітні пласкі сколи кременю. Найбільше серед них коротких, аморфних відщепів. Менш численні видовжені пластини. Оброблені спеціальною ретушшю сколи або власне готові знаряддя становлять 1—5 % усіх кременів стоянки. Шматки кременю, з яких сколювали сколи — заготовки ретушованих знарядь, називають ядрищами, або нуклеусами.

Скол як наймасовіша знахідка на стоянках первісних людей, має характерні ознаки штучного розколювання кременю людиною. До них належать пласке черевце та опукла спинка, ударна площина, відбивний горбок з фасетками біля нього, хвилі на поверхні, що розходяться від місця удару відбійником, ретуш робочого краю (рис. 8).

Черевце — плаский бік відщепу чи пластини, що прилягав до нуклеуса. Спинка — опуклий, протилежний від ядрища бік сколу, мала характерне огранення що являло собою сліди зняття попередніх сколів. Ударна площина — невелика плоска ділянка на верхньому, масивному кінці пластини чи відщепу, по якій били відбійником у процесі сколювання з нуклеуса. Відбивний горбок з дрібними фасетками по боках утворювався під ударною площадкою з боку черевця. Під час штучного розколювання кременю на його поверхні виникали характерні хвилі, що розходилися від точки удару (рис. 8).

Для отримання знаряддя праці потрібної форми, а також зміцнення і пригострення його робочого леза край пластини чи відщепу підправлявся дрібними сколами, які називаються ретушшю (рис. 8, 2—4).

Згадані особливості є ознаками штучного розколювання кременю, які дають можливість відрізнити оброблений людиною кремінь від природного.

Найдавніші знаряддя з каменю, як уже зазначалося, — це виготовлені з річкових гальок кількома пригострювальними ударами чопери і чопінги (від англ. chopper, chopping) олдувайської епохи (рис. 2, 7, 5, 6). За ашельської доби поряд з гальковими знаряддями поширилися ручні рубила. Спочатку це були масивні жовна кременю, суцільно оббиті з двох боків для надання їм мигдалеподібної форми. Грубі, великі ранньоашельські рубила на масивнішому кінці мали вкриту кіркою або спеціально притуплену п’ятку для упирання в долоню під час ударно-рубальних трудових операцій (рис. 3, 7, 2—4). Пізньоашельські рубила досконаліші й менші за розміром, оскільки виготовлялися з великих плоских відщепів (рис. 7, 1). Їхній робочий край не зигзагоподібний, як раніше, а прямий, оброблений пригострювальною ретушшю. Більш досконалі пізніші рубила використовують як ножі і скребла.

При виготовленні рубил отримували численні відщепи кременю з гострими краями, які також використовували у трудових операціях. Шматки кременю, з яких за допомогою відбійників збивалися сколи, називають ядрищами, або нуклеусами. Першою сталою формою нуклеуса був дископодібний або радіальний (рис. 8, 1). З’явився він в ашелі, але особливо поширився за мустьєрської доби. Внаслідок зняття сколів від краю до центру таке ядрище мало округлу, дископодібну форму, а отримані з нього масивні відщепи були трикутними (рис. 8, 2—4).

Середньому палеоліту, або мустьєрській добі, властиві кілька основних типів крем’яної індустрії або технік обробки кременю: мустьє класичне однобічне, мустьє двобічне або Мікок (від стоянки Мікок у Франції) Левалуа (від місцезнаходження Левалуа Пере під Парижем), протопризматична техніка.

Мустьє однобічне – техніка обробки кременю, що передбачає отримання з дископодібних нуклеусів масивних відщепів трикутної форми для виготовлення з них гостроконечників та скребел шляхом однобічного ретушування країв заготовок з боку спинки (рис. 8, 2, 3).

Мустьє двобічне — схожа на попередню техніка обробки кременю, для якого також характерні дископодібні ядрища, трикутні відщепи, скребла, обушкові ножі та гостроконечники. Останні оброблені крайовими сколами не лише зі спинки, а й з черевця. Такі двобічно оброблені гостроконечники (їх називають також біфасами) нагадують маленькі рубильця ашельської доби (рис. 8, 3).

Рис. 8. Техніка обробки кременю середнього палеоліту: дископодібний нуклеус (1) і трикутні сколи з нього (2-4), з яких виготовлені однобічні гостроконечник (2) та скреблю (3), а також двобічнооброблений гостроконечник (4). Левалуазький нуклеус черепахоподібного типу (5) та сколи з нього (6). Левалуазькі нуклеуси для вістер (10,11) і сколи з них (7-9).

Рис. 8. Техніка обробки кременю середнього палеоліту: дископодібний нуклеус (1) і трикутні сколи з нього (2-4), з яких виготовлені однобічні гостроконечник (2) та скреблю (3), а також двобічнооброблений гостроконечник (4). Левалуазький нуклеус черепахоподібного типу (5) та сколи з нього (6). Левалуазькі нуклеуси для вістер (10,11) і сколи з них (7-9).

Левалуа — техніка отримання досконалих крем’яних сколів зі спеціально підготовлених для цього нуклеусів. Відомі два головні різновиди техніки Левалуа, що відрізняються типами нуклеусів. Левалуа для відщепів базується на так званому черепахо подібному ядрищі (рис. 8, 5), з якого сколювали один овальний плоский відщеп з радіальним ограненням спинки (рис. 8, б). Левалуа для вістер — техніка обробки кременю, основана на нуклеусі з ребром (рис. 8, 10), спеціально підготовленим для зняття одного досконалого сколу-вістря (рис. 8, 9).

Протопризматична техніка обробки кременю передбачає зняття паралельних сколів з нуклеуса в одному напрямку. Як наслідок нуклеуси мали паралельне ограненим робочої поверхні, а зняті з них сколи — правильні, видовжені пропорції (рис. 4, 4). Ця техніка була провісником досконалої пізньопалеолітичної технології отримання видовжених пластин.

Стоянки середнього палеоліту, яким властива лише одна зі згаданих технік обробки кременю у чистому вигляді, поодинокі. Частіше крем’яний інвентар мустьєрських пам’яток демонструє суміш кількох технологій у різних пропорціях, їх комбінації створюють передумови для виділення дослідниками різних варіантів мустьєрських індустрій, які також відомі в літературі під назвою мустьєрських культур.

Ранній та середній палеоліт України

Значний внесок у вивчення початкових етапів палеоліту України зробили такі знані вчені як Г. А. Бонч-Осмоловський, П. Й. Борисковський, О.О. Формозов, О. П. Черниш, Ю. Г. Колосов, В. М. Гладилін, С. В. Смирнов, а також сучасні дослідники – О. О. Ситник, В.І. Ситливий, В. М. Степанчук, В.П. Чабай, Ю.В. Кухарчук, Л.В. Кулаковська, В.К. Пясецький, О.О. Колесник, С.М. Рижов.

Як уже зазначалося, дитинство людства пройшло на Африканському континенті. В Європу перші людські істоти (очевидно, пітекантропи) потрапили близько 1 млн. років тому з півдня. На захід Європейського континенту вони прийшли з Африки через Гібралтар, а в Центральна та Східну Європу – найімовірніше з Близького Сходу через Балкани. Дискусія між прихильниками між кавказького та балканського шляхів первинного заселення території України завершилася перемогою других.

На той час Чорне та Каспійське моря були з’єднані Кумо-Манинькою протокою, то лежала на північ від Кавказу. Величезна водойма сягала далеко на схід до Аральського моря. Тож заселення Східної Європи з Кавказу видається малоймовірним. Ця Чорноморсько-каспійська прісноводна водойма поповнювалася величезною кількістю талої води з льодовика, яку несли на південь 11 ради і про, Прадон, Праволга.

Отже, первинне заселення Східної Європи, мабуть, відбувалося не з Кавказу, а з Балкан та півдня Центральної Європи через територію України. Не випадково найдавніші сліди перебування пралюдей (найімовірніше, архантропів) в Україні досліджені на стоянці Королеве в Закарпатті.

Королеве — одна з найдавніших стоянок у Європі, розташована на пагорбі заввишки 120 м над річкою Тисою в українському Закарпатті. Розкопувалася В. М. Гладиліним з 1975 по 1992 р. У 12-мстровій товщі суглинків виявлено 14 культурних шарів від раннього ашелю до початкової пори пізнього палеоліту. Найнижчий VIII культурний горизонт сягає часів найдавнішого в Європі гюнцького зледеніння і датується близько 1 млн років тому. Він містив виготовлені з вулканічної породи андезиту галькові знаряддя — чопери, примітивні ручні рубила, скребла (рис. 9), що мають аналогії в матеріалах найдавніших стоянок у Центральній Європі. Шість нижніх ашельських шарів стоянки перекривають шість мустьєрських горизонтів і ще два пізньопалеолітичних.

Рис. 9. Вироби з нижнього шару стоянки Королеве у Закарпатті, що датуються близько 1 млн років тому

Рис. 9. Вироби з нижнього шару стоянки Королеве у Закарпатті, що датуються близько 1 млн років тому

Дещо пізнішими є такі стоянки ашельської доби в Україні, як Рокосове та середні шари Королевого в Закарпатті, Лука-Врублівецька на Дністрі, Амвросіївка у Донбасі, Житомирська, місцезнаходження з гальковими знаряддями та рубилами в Криму — Бодрак I—III, Шари, Чокмакли, Гаспра, Кара Куш І, III. Знахідки з цих стоянок нагадують деякі центральноєвропейські матеріали і, можливо, свідчать про нову хвилю мігрантів (можливо, пізніх пітекантропів) із заходу.

Зазначимо, що пам’ятки України наступної, мустьєрської, доби також демонструють західні зв’язки. Так, двобічне Мустьє Полісся, Волині, Прикарпаття, Східного Криму має багато спільного зі знахідками стоянок Німеччини, Польщі, Словаччини. Класичне однобічне та левалуазьке Мустьє Придністров’я, Західного Криму нагадує середній палеоліт Румунії, Хорватії, Греції.

Якщо пам’яток ашельської доби в Україні налічується не більш як 30, то стоянок середнього палеоліту значно більше — близько 200. Ці стоянки були залишені неандертальцями мустьєрського часу, що мешкали в Україні 130— 28 тис. років тому, а може й пізніше. Особливо багато їх досліджено в печерах гірського Криму: Кіїк-Коба, Вовчий грот, Шайтан-Коба, Чокурча, Старосілля, Ак-Кая, Заскельне, Пролом, Кабазі та ін. Більшість із них мають по кілька шарів, що лишилися від багаторазових відвідувань печер неандертальцями.

За мустьєрської доби з’являються перші поховання. Як правило, це скелети неандертальців, що були покладені у скорченому вигляді на боці в неглибокій ямі, виритій у підлозі печери. Іноді похованих супроводжують кістки впольованих тварин, крем’яні знаряддя. Такі поховання палеантропів та окремі їхні кістки знайдено на кримських стоянках Кіїк-Коба, Заскельне VI. Вони належали класичним неандертальцям, які мешкали в горах Криму навіть на початку верхнього палеоліту поряд із ранніми Homo sapiens.

Кіїк-Коба — печера поблизу Сімферополя, де Г. Л. Бонч-Осмоловський у 1924—1926 pp. дослідив стоянку з двома культурними шарами мустьєрського часу. Судячи з кісток, виявлених у печері, її мешканні полювали на гігантського оленя, диких коней та віслюків, сайгаків. У культурних шарах знайдено багато крем’яних двобічно оброблених гостроконечників, скребла, ножі тощо. У нижньому шарі виявлено скелет неандертальської жінки, покладеної на правий бік у скорченій позі в неглибоку яму.

Заскельне VI — одна з десяти стоянок неандертальців, розкопаних ІО. Г. Колосовим у 1969—1985 pp. у гротах Червоної балки біля мальовничої скелі Ак-Кая поблизу м. Білогорськ у Криму. Пам’ятка має шість культурних шарів епохи мустьє, перекритих брилами зруйнованого козирка гроту. Знайдені кістки свідчать, що мешканні гроту полювали на мамонтів, бізонів, диких коней та віслюків, гігантських та північних оленів, сайгаків. У третьому шарі стоянки виявлені розрізнені кістки кількох дітей та підлітків неандертальців, частина з яких, можливо, являла собою рештки зруйнованого колективного поховання.

Культурні горизонти пам’ятки містять велику кількість виробів з кременю. Лише у другому шарі знайдено більш як 3000 знарядь, не рахуючи тисяч відщепів, — більше аніж на будь-якій іншій мустьєрській стоянці, відомій на той час на території СРСР. Серед нуклеусів переважали протопризматичиі, дископодібні. У великій кількості представлені двобічно оброблені гостроконечники, скребла, а також ножі зі спинкою, характерні для так званої ак-кайської культури середнього палеоліту Криму (рис. 10).

Крім гірського Криму групи мустьєрських стоянок відомі у Закарпатті (верхні шари Королеве, Рокосове), Подністров’ї (нижні шари Молодове I, V, Кормань IV), на Поділлі (Великий Глибочок, Пронятин), на Житомирщині (Рихта, Житомирська), у Надпоріжжі (Орел), Донбасі (Антонівка 1, 11, Курдюмівка, Званівка, Білокузьминівка). На території Північної України особливу увагу привертає стоянка Рихта на Житомирщині.

Рихта — стоянка мустьєрської доби на невисокому піщаному пагорбі над однойменною річкою у Житомирському Поліссі. Тут виявлено близько 11 тис. крем’яних виробів, у тому числі багато типових дископодібних нуклеусів, двобічно оброблених гостроконечників, скребел. Ці знахідки мають прямі аналогії з матеріалами мікокського типу з Центральної Європи.

Середній палеоліт в Україні закінчився приблизно 35 тис. років тому з приходом у Європу з Близького Сходу ранніх Homo sapiens, або кроманьйонців, котрі володіли характерною для верхнього палеоліту пластинчастою технікою обробки кременю. Однак неандертальці продовжували мешкати в печерах Криму і на початку наступної, пізньопалеолітичної, епохи. Співіснування кроманьйонців, з властивою їм оріньяцькою технікою обробки кременю (рис. 5), з носіями класичного одно- і двобічного Мустьє та інших неандертальських технологій, простежується в горах Криму аж до 28 тис. років тому, а на думку деяких українських дослідників, навіть пізніше — 20 тис. років тому.

 Рис. 10. Крем'яні вироби з другого та третього шарів мустьєрської стоянки Заскельна VI: гостроконечники двобічно оброблені (1,3-5), скребло (2), дископодібний нуклеус


Рис. 10. Крем’яні вироби з другого та третього шарів мустьєрської стоянки Заскельна VI: гостроконечники двобічно оброблені (1,3-5), скребло (2), дископодібний нуклеус

В этот день:

Дни смерти
1870 Умер Поль-Эмиль Ботта — французский дипломат, археолог, натуралист, путешественник, один из первых исследователей Ниневии, Вавилона.
1970 Умер Валерий Николаевич Чернецов - — советский этнограф и археолог, специалист по угорским народам.
2001 Умер Хельге Маркус Ингстад — норвежский путешественник, археолог и писатель. Известен открытием в 1960-х годах поселения викингов в Л'Анс-о-Медоузе, в Ньюфаундленде, датированного XI веком, что доказывало посещение европейцами Америки за четыре века до Христофора Колумба.

Рубрики

Свежие записи

Счетчики

Яндекс.Метрика

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Археология © 2014