Грецька колонізація і виникнення античних поселень

Поняття антична цивілізація використовується для визначення культурно-історичних ознак, притаманних розвиткові грецького і римського суспільств. До ареалу античної ойкумени входило й Північне Причорномор’я, де греками були засновані поліси, які згодом стали центрами значних територіальних державних утворень.

Історію та культуру цих центрів вивчає антична археологія, оскільки археологічні джерела є основними у висвітленні проблем, пов’язаних із соціально-економічним, політичним і культурним розвитком грецького населення. Значну інформацію, необхідну для вивчення епохи античності, містять також епіграфічні й нумізматичні пам’ятки та писемні джерела, де згадуються окремі епізоди, пов’язані з подіями, що відбувалися у Північному Причорномор’ї. Кореляція цих категорій джерел з даними археології дає можливість реконструювати політичний та соціально-економічний розвиток античних центрів Півдня сучасної України, отримати важливу інформацію щодо побуту та релігійних уявлень грецького населення, його стосунків з негрецьким населенням регіону, а також зі світовими державами того часу.

Вагомий внесок в археологічне дослідження й вивчення різних аспектів історії та культури Березані, Ольвії та Нижнього Побужжя зробили Б. В. Фармаковський, Л. М. Славін, О. М. Карасьов, О. І. Леві, В. В. Лапін, С. Д. Крижицький, Ю. Г. Виноградов, А. С. Русяєва та ін.; При, Ні копія та Нижнього Подністров’я — Е. Р. Штерн, Л. Д. Дмитров, П.Н. Каришковський, А. I. Фурманська, І. Б. Клейман та ін.; Херсонеса та Північно-Західного Криму — К. К. Косцюшко-Валюжиніч, К. Е. Гриневич, Г. Д. Белов, С. Ф. Стржелецький, Е.І. Соломонік, В. О. Анохін та ін.; Боспорської держави — В. В. Шкорпіл, М. І. Ростовцев, С.О. Жебелев, В. Ф. Гайдукевич, В. Д. Блаватський, О. М. Зограф, І. Б. Зеест, М.І. Сокольський, Й. Б. Брашинський, Д. Б. Шелов та ін. Саме завдяки багаторічній самовідданій праці цих та багатьох інших вітчизняних дослідників кількох поколінь протягом XX— початку XXI ст. стало можливим написання цього розділу навчального посібника.

Грецька колонізація Північного Причорномор’я. Зародження грецьких міст-держав

Грецькі поселення, або, як їх іще називають, колонії, з’явилися на узбережжі Чорного моря на завершальній стадії Великої грецької колонізації (VIII—VI ст. до н. е.). Окрім Північного Причорномор’я, грецькі поселення були засновані також на Апеннінському півострові, берегах Сицилії, Середземного, Мармурового морів та на північному узбережжі Африки. Колонізація значно розширила кордони ойкумени. Вона була наслідком демографічного вибуху та інтенсивного зростання виробничих сил, розвитку сільського господарства, ремесла й торгівлі. Неабияке значення у прискоренні цього процесу мав воєнний тиск на грецькі міста Іонії персидських царів, унаслідок чого греки змушені були покидати облаштовані місця. Нові поселення формувалися як поліси і були незалежними від міст-метрополій, хоча й підтримували з ними різнобічні зв’язки. Міста-метрополії були заінтересовані в отриманні від колоній продовольчих ресурсів, насамперед зерна, та різної сировини. У грецькій колонізації Північного Причорномор’я значну роль відіграв Мілет, який був великим ремісничим і культурним центром грецького світу. На нових місцях, утому числі й у Північному Причорномор’ї, греки-колоністи вступали в контакти з місцевим населенням, чим зумовлювалася специфіка історичного розвитку грецьких центрів у конкретно-історичних умовах їхнього існування.

Колонізація Північного Причорномор’я поділяється на три етапи. На першому етапі (приблизно середина VII ст. до н. е.) на о. Березань було засновано грецьке поселення Борисфен. На другому етапі (перша половина — середина VI ст. до н. е.) населення Борисфена освоює найближчі сільськогосподарські території і засновує Ольвію (с. Парутіно на Бузькому лимані). На початку другої чверті VI ст. до н. е. на сучасних Керченському і Таманському півостровах виникли Пантікапей (м. Керч), Німфей, Мірмекій, Тірітака, Феодосія, Гермонасса, Фанагорія, Кепи та інші поселення. На третьому етапі (друга половина VI — початок V ст. до н. е.) відбувалася найбільш інтенсивна міграція греків, що було пов’язано з розгромом Іонії персами (545 р. до н. е.) та падінням Мілета (494 р. до н. е.). У цей час переважно вихідцями з Іонії освоюються землі у Нижньому Подністров’ї, де були засновані Ніконій (Роксоланівське городище) і Тіра (сучасний Білгород-Дністровський), а навколо Ольвії виникає густа мережа сільських поселень. У третій чверті VI ст. до н. е. було засновано Херсонес Таврійський (м. Севастополь) — єдину дорійську колонію у Північному Причорномор’ї, а в останній чверті цього століття на Західному узбережжі Криму виникло невелике поселення, відоме під назвою Керкінітіда (м. Євпаторія). У період грецької колонізації в Північному Причорномор’ї, за винятком околиць Херсонеса, було відсутнє стабільне осіле населення. Тому на початковому етапі розвитку античні центри регіону розвивалися, не відчуваючи тиску з боку варварського оточення (рис. І).

Історія античних держав Північного Причорномор’я налічує близько тисячі років. Ураховуючи тісний зв’язок цих міст-держав з античним світом у цілому, їхній розвиток можна поділити на п’ять періодів: архаїчний (середина VII—VI ст. до н. е.), класичний (V — IV ст. до н. е.), елліністичний (остання третина IV — середина І ст. до н. е.), римський (середина І ст. до н. е. — третя чверть ІІІ ст. н. е.) та пізньоантичний (кінець III — перша чверть VI ст. н. е.). Кожен із зазначених періодів писемними та епіграфічними джерелами висвітлений доволі фрагментарно. Проте внаслідок археологічного вивчення цих держав сьогодні можна визначити те загальне й особливе, що було характерним для їхньої історії та археології протягом античної епохи.

Рис. 1. Причорномор'я в античну епоху

Рис. 1. Причорномор’я в античну епоху

Архаїчний період у Греції та на островах Егейського моря характеризується наявністю численних, невеликих міст-держав (полісів). Саме в полісах було сконцентровано політичне, економічне та культурне життя еллінів. У їхньому розвитку протягом архаїчної доби спостерігається зростання питомої ваги рабовласницьких виробничих відносин, хоча нині вже не можна стверджувати, що праця рабів відігравала вирішальну роль у матеріальному виробництві. На відміну від материкової та острівної Греції, де архаїчний період був органічним продовженням передполісного періоду (XI—IX ст.), у Північному Причорномор’ї перші грецькі поселення виникли тільки в другій половині VII на початку VI ст. до н. е. Цим зумовлювалися специфічні риси їхнього розвитку.

Нижнє Побужжя

Рис. 2. План о. Березань: a — розкопи; б — котлован; в — споруди нового часу

Рис. 2. План о. Березань: a — розкопи; б — котлован; в — споруди нового часу

Початок колонізації Північно-Західного Причорномор’я пов’язаний із заснуванням вихідцями з Іонії (в середині VII ст. до н. е.) першого поселення на острові Березань, який у давнину був півостровом (рис. 2). На початку VI ст. до н. е. з участю вихідців із Борисфена на узбережжі Дніпро-Бузького лиману була заснована Ольвія (рис. 3).

Процес колонізації Нижнього Побужжя вивчений загалом непогано. Неабияке значення для дослідження цього явища мало графіті на кістяній пластинці другої половини VI ст. до н. е., знайденій на о. Березань. Ця пам’ятка донесла до нас бачення колонізаційного процесу сучасниками, а можливо й прямими учасниками переселення. Спершу вихідцями з Мілета під заступництвом головного божества — Аполлона Лікаря був заснований Борисфен. Згадка у графіті магічного числа Аполлона — «сім» — дає підстави припустити, що засновниками нього поселення виступало всього кілька сімей. Отже, контингент колоністів на першому етапі був невеликим. На другому етапі відбувалося становлення Борисфена й закріплення переселенців у Нижньому Побужжі. Згодом виникають Ольвія та сільські поселення, що сприяло зростанню економічних можливостей єдиного Березансько-Ольвійського поліса. Останній етап колонізації пов’язаний з освоєнням земель на значних територіях Нижнього Побужжя й існуванням Ольвії під патронатом уже Аполлона Дельфінія.

Широкі дослідження дають можливість сьогодні провести кореляцію свідчень епіграфічних джерел з даними археології. З’ясовано, що освоєння греками Нижнього Побужжя розпочалося у другій чверті VI ст. до н. е., коли поселення, засновані вихідцями з Борисфену, з’являються на лівому березі Березанського лиману. Пізніше освоюється правий берег Буго-Дніпровського лиману і частково — його лівий берег.

Рис. 3. План Ольвії з позначенням розкопаних ділянок (за С.Д. Крижицьким)

Рис. 3. План Ольвії з позначенням розкопаних ділянок (за С.Д. Крижицьким)

Нижнє Подністров’я

Тут були засновані Ніконій і Тіра. Ще на початку IV ст. до н. е. на берегах Дністровського лиману був відсутній більш-менш значний масив пам’яток фракійського та скіфського населення. Археологічні дослідження свідчать, що на лівому березі Дністровського лиману в VI—V ст. до н. е. виникла вже ціла низка античних поселень, однак на правому до IV ст. до н. е. Тіра залишалася практично єдиним античним центром. Нині важко говорити про причини цього явища, але можна припустити, що таке нерівномірне розподілення пам’яток пояснюється порівняно скромним людським ресурсом Тіри, куди притік нових переселенців з Іонії якийсь час не міг відбуватися в широких масштабах у зв’язку з розгромом персами Мілета в 494 р. до н. е. Тому освоєння правого берега Дністровського лиману почалося дещо пізніше, аніж лівого, куди приплив населення міг здійснюватися з району Істрії, мешканці якої брали участь у заснуванні Ніконія. На користь такого перебігу подій свідчать аналіз керамічного комплексу з Істрії, Ніконія і Тіри. Ранні шари Тіри вивчені поки що погано, однак сьогодні усе ж є підстави стверджувати, що рання Тіра являла собою невелике поселення. На думку дослідників, вона могла входити до складу єдиного поліса, центром якого був Ніконій.

Спочатку Ніконій не був містом в античному його розумінні. Це було звичайне поселення міського типу. Мешканці його жили в напівземлянках, а громадські споруди з’явилися тут значно пізніше. Проте з початку V ст. до н. е. Ніконій починає карбувати власну монету, що дає підстави розглядати його як поліс. Він стає центром «внутрішньої колонізації» регіону, звідки йде потік переселенців для створення нових сільських поселень. На лівому березі Дністровського лиману після виникнення Ніконія протягом доволі короткого часу греки змогли освоїти значні території. В VI—V ст. до н. е. тут існувало вже 12 поселень різних типів.

Населення Ніконія та більшості сільських поселень було грецьким. Єдиний виняток становить поселення Надлиманне-6, що виникло на зламі VI—V ст. до н. е. Його керамічний комплекс представлений посудом скіфських типів. Це свідчить, що в Подністров’ї починається процес осідання скіфів на землю. Значною мірою цьому сприяло виникнення грецьких сільських поселень. Проте в архаїчний період більш-менш стійкі зв’язки між грецькими переселенцями і скіфським осілим населенням ще не встановилися.

Крим

Херсонес Таврійський, мабуть, засновано вихідцями з Гераклеї Понтійської та о. Делоса у третій чверті VI ст. до н. е. Виселення частини гераклеотів У Таврику зумовлювалося соціальною боротьбою у Гераклеї, перемогу в якій здобули аристократи. Частина демократично налаштованих громадян, змушених залишити Гераклею, заснувала поселення, жителями якого були переважно греки-дорійці.

У Північно-Східному районі Херсонеського городища не зафіксовано культурного шару архаїчного та ранньокласичного часу, проте знайдено кераміку другої половини VI—V ст. до н. е. Серед знахідок найбільш цікавими є черепки з прокресленими іменами — остракони. Це свідчить, що тут відбувалися вибори міських магістратів. Отже, є підстави стверджувати, що на зламі VI—V ст. до н. е. Херсонес уже існував як поліс.

Він виник на території, яку до появи греків заселяли племена носіїв кизил-кобинської культури або таври, які жили в умовах первісного ладу. Розселення греків-колоністів супроводжувалося збройним витісненням та знищенням аборигенів. Цим, певною мірою, зумовлювалися специфічні риси історичного розвитку Херсонеса протягом перших століть його існування. У Південно-Західному Криму освоєння греками нових територій відбувалося так званим дорійським шляхом, для якого було притаманним збройне підкорення тубільного населення.

Ще одним грецьким поселенням на Північно-Західному узбережжі Криму була Керкінітіда, яка являла собою невелике грецьке поселення. Першопоселенці мешкали в землянках і, ймовірно, обробляли земельні ділянки в безпосередній близькості від міста.

Східний Крим та узбережжя Керченської протоки

На початку другої чверті — в середині VI ст. до н. е. на Боспорі виникли Пантікапей, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Кепи, Гермонасса та деякі інші центри, а також Феодосія. Перша хвиля грецької еміграції була пов’язана з лідійською експансією, спрямованою проти грецьких центрів Іонії, а також гострою соціальною боротьбою у Мілсті. Часом після встановлення персидського протекторату над Іонією (546 р. до н. е.) й укладенням союзу Мілету з Кіром датується друга хвиля еміграції на Боспор.

У VI ст. до н. е. грецькі переселенці освоїли вузьку смугу на західному узбережжі сучасної Керченської протоки, Таманський півострів, заснували Феодосію. Низка населених пунктів виникла також у районі сучасної Анапи та Новоросійська. Основна маса населення зосереджувалась у невеликих аграрних містечках, розташованих на морському узбережжі, у зручних для оборони місцях. їхні мешканці обробляли землю в безпосередній близькості ВІД МІСЦЯ проживання. Найбільш значними центрами були Німфей і Пантікапей. Рання історія невеликих боспорських міст до сьогодні практично невідома. На думку деяких дослідників, у першій половині VI ст. до н. е. полісами були лише два центри — Пантікапей та Німфей, до складу яких входили менші за розмірами поселення. В околицях Німфея і Пантікапея уже в VI ст. до н. е. з’являються неукріплені поселення, що складалися з низки окремо розташованих будівель, оточених присадибними земельними ділянками. Ці пам’ятки розташовані на сільській території, яка належала цим центрам. Останнім часом у Кримському Приазов’ї відкрито ще кілька невеликих поселень, походження яких пов’язують із третьою колонізаційною хвилею або початком внутрішнього освоєння сільських територій боспорянами.

На Таманському півострові, в давній Синдіці, зафіксовано значно більше пунктів, де виявлено археологічні шари VI—V ст. до н. е. Процес освоєння сільськогосподарських територій тут відбувався без зовнішнього тиску. Наприкінці VI — на початку V ст. до н. е. міста тут ще не домінували. Пояснюється це тим, що великі міста спочатку були місцем проживання землеробів і лише з часом стали аграрно-ремісничими й торговельними центрами.

Економічний розвиток, соціальна структура й етнічний склад населення

Основою господарства античних поселень було землеробство, що базувалося на дрібному громадянському землеволодінні. Для виробництва продукції використовувалися землі, розташовані поблизу населених пунктів. У Нижньому Побужжі та в околицях Ніконія зафіксовані сільські поселення, представлені трьома типами. Це невеликі поселення-хутори, площею 0,2 га, поселення середніх розмірів, площею 2—8 га. Третій тип представлений великими поселеннями площею 50—80 га. На сільських поселеннях простежуються групи житлових і господарських землянок та напівземлянок, а також господарські ями. Такі комплекси атрибутуються як «модулі» або «кущі». Переважна більшість із них складалася із житлового ядра, навколо якого групувалися землянки та напівземлянки менших розмірів, зернові й господарські ями. Кожен «модуль» був розташований ізольовано від інших, а простір між ними використовувався для вирощування городини та зернових. Такі «модулі» слід розглядати як окремі ойкоси (господарства) сімей колоністів, з яких формувалися як невеликі, так і значні за площею поселення.

Верховним власником землі в античному світі була громадянська община, яка надавала земельні ділянки першим колоністам, а також тим, хто прибув пізніше (етики). Відомо, що друга й наступні хвилі переселенців мали обмежені права порівняно із сім’ями першопоселенців та їхніх нащадків. Наділи епойків були меншими за розмірами, а якість землі — гіршою. Це призвело до утворення в громадянському колективі полісної аристократії, ущемлення політичних прав епойків і спричинило соціальні конфлікти між нащадками першопоселенців і представниками нових хвиль переселенців.

До останнього часу наявність соціальних конфліктів у середовиші колоністів була лише темою теоретичних дискусій. Нещодавно вона знайшла підтвердження після знаходження нового епіграфічного джерела з Ольвії. У ньому йдеться про конфлікт між першопоселенцями і епойками. Його вдалося вирішити завдяки введенню культу «розумного дельфіна», тобто Аполлона Дельфінія — головного божества Мілета. Внаслідок якихось не з’ясованих поки що обставин громадянський мир у полісі було відновлено, а епойків зрівняли у правах з нащадками першопоселенців. Про це свідчить заміна культу Аполлона Лікаря культом Аполлона Дельфінія, який відображає політичну ситуацію і засоби вирішення соціального конфлікту за тих часів.

Поряд з освоєнням сільських територій відбувається процес зародження і становлення ремесла, яке було тісно пов’язане з сільським господарством і спрямоване на задоволення потреб поселенців. Про характер організації ремісничого виробництва з огляду на вкрай обмежений обсяг джерел говорити щось напевне поки що важко. Проте археологічні дослідження Березані та сільських поселень свідчать, що тут велася переробка вовни, існували ткацтво, гончарство, обробка кістки та інші види ремесел, які концентрувалися в ойкосах і мали переважно домашній характер. Виняток становили лише металургія та металообробка, які через складність технології виробництва потребували спеціалізованих майстерень. Вони були зосереджені на Березані та в Ольвії.

Даних про розвиток ремесел у боспорських центрах дуже мало і вони досліджені нерівномірно. Краще вивчено металообробне виробництво, сліди якого археологічно зафіксовані у Пантікапеї і Ториці. Другою половиною VI— V ст. до н. е. в Пантікапеї датуються залишки чотирьох невеликих бронзоливарних майстерень. Уже в цей час вони групувалися разом і складали ремісничий квартал (рис. 4). У майстернях виготовлялася насамперед зброя, а пізніше в Пантікапеї почалося виробництво предметів торевтики. Бронзоливарне виробництво на зламі VI—V ст. до н. е. існувало і в азійській частині Боспору, в Фанагорії, де в цей час відливали статуї.

Рис. 4. Квартал ремісників Пантікапеї (за М. Ю. Трейшером. Малюнок М. В. Львова)

Рис. 4. Квартал ремісників Пантікапеї (за М. Ю. Трейшером. Малюнок М. В. Львова)

Про інші галузі боспорського ремесла говорити щось напевно важко. Однак наявність у боспорських центрах гончарних печей VI—V ст. до н. е. свідчить про те, що в цей час уже було налагоджено виробництво кераміки, хоча керамічна тара цього часу вся привізна, що дає підстави зробити висновок про відсутність місцевого виробництва амфор та вина. Слід також зазначити наявність на ранньому етапі існування боспорських міст будівельного ремесла (рис. 5).

Рис. 5. Типи кладок житлових і громадських споруд VI — першої половини V ст. до н. е. (за С. Д. Крижицьким)

Рис. 5. Типи кладок житлових і громадських споруд VI — першої половини V ст. до н. е. (за С. Д. Крижицьким)

На певному рівні розвитку господарства виник обмін, а в подальшому внутрішня торгівля. Але це зумовлювалося не значним галузевим поділом праці, а життєвою необхідністю отримати той продукт, знаряддя праці або побутову річ, які не могли бути виготовлені в окремих невеликих ойкосах. у Нижньому Побужжі уже в першій половині VI ст. до н. е. фіксується обмін із застосуванням грошового еквівалента, роль якого виконували монети-стріли, семантично пов’язані з культом Аполлона Лікаря. У другій половині VI ст. до н. е. на зміну монетам-стрілам приходять монети-дельфіни (рис. 6).

Розвиток сільськогосподарського виробництва і ремесла спричинив появу в середині — другій половині VI ст. до н. е. срібної монети, яка карбувалася в Пантікапеї. Поява грошового еквівалента була зумовлена доволі високим рівнем внутрішнього ринку Пантікапею. Однак на сільських поселеннях, в околицях боспорських міст, поки що не знайдено монет, хоча зафіксовані привізні амфори та столовий посуд. Це свідчить про те, що їхній внутрішній ринок перебував ще в зачатковому стані, а самі поселення являли собою сільську територію міст, яка оброблялася їхніми мешканцями. Інші античні центри регіону свою монету в архаїчний період ще не карбували.

Рис. 6. Монети у вигляді дельфіна

Рис. 6. Монети у вигляді дельфіна

В архаїчний період почала зароджуватися також зовнішня торгівля. Вона базувалася в основному на вивозі до Середземномор’я та Малої Азії продукції сільського господарства. Натомість до Нижнього Побужжя привозили маслинову олію в амфорах, а також ремісничі вироби. Мешканці Ніконія доставляли вино та маслинову олію із Хіоса, Лесбоса, Фасоса, Самоса та інших центрів (рис. 7).

Рис. 7. Імпортні амфори другої половини VII—VI ст. до н. е.: 1, 2, 3, — Хіос; 4 — Лесбос; 5 — Самос; б — Фасос; 7, В, 9 — не встановлені центри

Рис. 7. Імпортні амфори другої половини VII—VI ст. до н. е.: 1, 2, 3, — Хіос; 4 — Лесбос; 5 — Самос; б — Фасос; 7, В, 9 — не встановлені центри

Наявність привізних товарів, передусім вина і маслинової олії в амфорах, свідчить про певний розвиток зовнішньої торгівлі на Боспорі. Ввіз продукції в амфорах із Малої Азії, Хіоса, Самоса, Клазомен, а пізніше і з інших центрів дає підстави вважати, що в господарствах боспорських греків вироблялася певна кількість товарної продукції, яка експортувалася в інші центри.

В архаїчний період греки проникають у дельту Дону, де в районі сучасного м. Таганрога археологічно фіксується грецька апойкія. Трохи пізніше у цьому районі складається локальний варіант скіфської культури й виникає Єлизаветівське городище. З часом воно стало центром, через який здійснювалися зв’язки греків із варварським населенням. Причому вивозили вони не тільки вино, а й інші товари. Проте головними торговельними партнерами боспорських греків у цей час виступали не скіфи, а сінди та меоти.

Про розвиток зовнішньоторговельних зв’язків Тіри, Ніконія та Херсонеса нам відомо мало. Проте виявлені під час розкопок залишки імпортної кераміки, зокрема амфор, свідчать, що й до цих центрів привозилися товари з інших районів античного світу, очевидно, в обмін на продукти харчування. Господарство згаданих центрів у цілому було натуральним, що підтверджується порівняно пізнім початком карбування власної монети.

Громадянський колектив, який становив основну масу населення поліса, складався з дрібних вільних виробників, однорідних за своїм соціальним і майновим станом, а праця рабів та інших соціально залежних груп населення суттєво не впливала на процес матеріального виробництва. Хоча в архаїчний період уже розпочинається процес м&янової та соціальної диференціації, спричинений політичною дискримінацією епойків, обмеженням їхніх прав, порівняно з нащадками першопоселенців. Саме ці останні становили еліту поліса. Із їхнього середовища до моменту зрівняння в політичних правах з епойками, як це було в Ольвії, формувалася правляча верхівка. Отже, сьогодні вже немає підстав вести мову про становлення в архаїчний період у Північному Причорномор’ї рабовласницької системи господарства, адже вирішальну роль у процесі матеріального виробництва тут відігравали дрібні вільні виробники, що було характерно для античного світу в цілому.

Тривалий час вважалося, що вже в архаїчний період у Північному Причорномор’ї відбувався процес змішування греків-колоністів із варварами, унаслідок чого населення античних поселень було етнічно неоднорідним. Проте з цим погодитися важко. Внаслідок особливостей соціально-економічного устрою громадянської общини доступ до неї не громадян обмежувався. Тому будь-яке етнічне змішування першопоселенців, безумовно, громадян, з аборигенним елементом уявляється малоймовірним, тим більше, що за часів грецької колонізації в околицях більшості античних центрів він був відсутнім.

Слід ураховувати, що до складу грецьких поселенців входили представники цілої низки етнічних груп як із території материкової Греції та островів Егейського моря, так і з Малої Азії. А це накладало певний відбиток не лише на етнічний склад населення поселень Північного Причорномор’я, а й на його матеріальну культуру. Навіть коли поруч із греками й мешкали якісь невеликі групи аборигенів, ні про яку етнічну «метисацію» чи асиміляцію не лише в архаїчний період, а й значно пізніше, вести мову не можна. В кількісному відношенні тут переважали етнічні елліни, що добре ілюструється як матеріальною культурою, так і релігійними уявленнями.

Основні категорії пам’яток і матеріальна культура

Античні пам’ятки доби архаїки представлені неукріпленими поселеннями, некрополями та сільською територією, де містилися земельні наділи громадян або сільські поселення. Перші грецькі апойкiї являли собою невеликі поселення на берегах лиманів та моря, очевидно, захищені валами, дерев’яними огорожами або сирцевими стінами. Вони не мали чіткого планування. Основним типом житлових споруд були землянкові та напівземлянкові житлово-господарчі комплекси, що інтерпретуються як «будинок колоніста». Такі споруди в переважній більшості античних центрів домінували протягом 60—80 років, після чого розпочався процес заміни їх наземними, сирцево-кам’яними (рис. 8). Землянкові споруди зводилися там, де для цього були сприятливі геологічні умови. В інших місцях, де скеля підходить близько до денної поверхні, за архаїчного періоду споруджувалися наземні кам’яні будинки, як це було, приміром, у Торіку чи в Херсонесі. В Пантікапеї найраніші житлові споруди представлені однокамерними або двокамерними заглибленими житлами на кам’яних цоколях з сирцевими стінами. Громадські збори відбувалися просто неба на спеціальних відкритих майданчиках. Виробничі комплекси розміщувалися серед житлових споруд. Проте з другої половини — наприкінці VI ст. до н. е. у забудові міст починається формування громадських центрів. Це насамперед агора — центральна площа міста, і теменоси, де зосереджувалося релігійне життя греків та містилися храми. Однак деякі святилища функціонували й за межами міст.

Рис. 8. Типи ранніх житлових споруд античних поселень (за С. Д. Крижицьким): 1 — напівземлянки; 2 — будинки Пантікапею; 3 — блочні сирцево-кам'яні будинки в Кіммеріку

Рис. 8. Типи ранніх житлових споруд античних поселень (за С. Д. Крижицьким): 1 — напівземлянки; 2 — будинки Пантікапею; 3 — блочні сирцево-кам’яні будинки в Кіммеріку

На тлі невибагливих житлово-виробничих комплексів вирізняються культові споруди, які зводилися з каменю. Серед найбільш ранніх із них — археологічно зафіксовані священна ділянка та храм Афродіти на о. Березань (рис. 9), храм Аполлона Лікаря в іонійському ордері в Ольвії, а також святилище Деметри в Німфеї з антовим храмом. У VI ст. до н. е. на о. Левка (сучасний о. Зміїний) розмішувалося святилище Ахілла.

Греки ховали своїх небіжчиків у некрополях розташованих за межами поселень. Поховальні споруди здебільшого представлені простими ґрунтовими ямами. Поховальний інвентар, що мав супроводжувати небіжчика в потойбічний світ, доволі скромний. Переважали тілопокладення, кремація трапляється рідко. Це свідчить про скромний майновий стан перших поселенців, хоча в окремих випадках у некрополях зафіксовані й порівняно багаті поховання з імпортним посудом.

Матеріальна культура ранніх грецьких поселень принципово не відрізнялася від материкової та острівної Греції. Переселенці на нових місцях використовували в побуті керамічний посуд та інші речі, які були в ужитку в інших місцях античного світу. Це, насамперед, амфори, в яких транспортувалися вино та маслинова олія. Через невисокий майновий рівень мешканців античних поселень регіону тут ширше, аніж у Греції, використовувалася ліпна кераміка, виготовлена без застосування гончарного круга в домашніх умовах. Особливості керамічного виробництва, а також землянкове домобудівництво вважаються специфічними рисами розвитку матеріальної культури греків у Північному Причорномор’ї.

Рис. 9. Храм Афродiти на о. Березань

Рис. 9. Храм Афродiти на о. Березань

Серед найхарактерніших ознак матеріальної культури слід виділити наявність фрагментів імпортної східно-грецької кераміки, яку називають родосько-іонійською або родосько-мілетською (вироблялася в Іонії). Ця кераміка, найкращі зразки якої знайдено під час розкопок Борисфена (рис. 10), вирізняється особливим стилем розпису, що зветься орієналістським. У розписі посудин, укритих світлим облицюванням, фігурують стилізовані зображення тварин, птахів, риб та фантастичних істот — сирен, сфінксів, крилатих коней і т. ін. Помітне місце серед знахідок займають також посудини з орнаментальним розписом у вигляді поясків, хвилевих ліній та різних комбінацій геометричного узору. Контурний чорнофігурний малюнок на іонійській розписній кераміці з’являється в середині VI ст. до н. е. У цей же період такий стиль стає характерним і для кераміки, що виготовлялася в Аттиці і в значній кількості ввозилася до Північного Причорномор’я.

bere

Греки-переселенці з Іонії та інших місць принесли з собою уже сформований пантеон, а на новій батьківщині відбувалася його подальша трансформація, яка великою мірою залежала від конкретних історичних умов, що складалися в тому чи іншому античному центрі. Причому слід наголосити, що Аполлон розглядався греками-іонійцями як головний покровитель і помічник. Крім нього, на початковому етапі існування грецьких поселень важливе місце в релігійних уявленнях греків-колоністів займали культи богів-покровителів землеробства, зокрема Деметри та її дочки Кори-Персефони. В дорійському Херсонесі головними божествами вважалися Партенос та Геракл — покровитель Гераклеї Понтійської.

Таким чином, архаїчний період в історії грецького населення Північного Причорномор’я характеризується виникненням перших грецьких поселень, мешканці яких почали освоювати сільськогосподарські території. У Нижньому Побужжі, Нижньому Подністроє 7 та Східному Криму цей процес відбувався активніше, аніж у Західному Криму. В околицях Херсонеса, розширення сільських територій стримувалося збройним опором таврів. Переважну більшість мешканців грецьких поселень становили греки-переселенці та їхні нащадки, а також епойки, які внаслідок гострої соціальної боротьби здобули політичні права у повному обсязі. Основою економіки грецьких поселень було сільське господарство. Ремесло й торгівля перебували у зародковому стані. В галузі матеріального виробництва основною рушійною силою були дрібні вільні виробники. Праця рабів та інших залежних верств населення не відігравала скільки-небудь суттєвої ролі. В архаїчний період завершилося становлення у Північному Причорномор’ї полісної соціально-політичної організації класичного типу.

В этот день:

Дни смерти
1870 Умер Поль-Эмиль Ботта — французский дипломат, археолог, натуралист, путешественник, один из первых исследователей Ниневии, Вавилона.
1970 Умер Валерий Николаевич Чернецов - — советский этнограф и археолог, специалист по угорским народам.
2001 Умер Хельге Маркус Ингстад — норвежский путешественник, археолог и писатель. Известен открытием в 1960-х годах поселения викингов в Л'Анс-о-Медоузе, в Ньюфаундленде, датированного XI веком, что доказывало посещение европейцами Америки за четыре века до Христофора Колумба.

Рубрики

Свежие записи

Счетчики

Яндекс.Метрика

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Археология © 2014